16 травня 2012 останнє слухання по справі безневинного українця, засудженого на смертну кару у штаті Вірджинія
Засуджений на смертну кару українець робить останню відчайдушну спробу переконати американський суд у своїй безневинності 16 травня 2012 року, після того, як ключові свідки звинувачення зізналися у наданні хибних свідчень на попередніх етапах розгляду справи. Продолжить чтение ››
Суддя Ворошиловського районного суду Донецька Олександр Прокопович Мусієнко мав безліч чеснот – був невибагливий до умов утримування, брав корм з рук, міг винести будь-яке судове рішення без огляду на всілякі формальності типу Конституції та законів України. Але була в нього й одна вада. Він абсолютно не знав української мови. Тобто, взагалі. У буквах ледь орієнтувався. На самому початку 2000-х років та ще й у Донецьку ця особливість організму Олександра Прокоповича йому сильно не дошкуляла, аж доки однієї лихої години на розгляд до судді Мусієнка не потрапила моя позовна заява.
Про що був той позов – зараз не важливо. Взагалі-то, йшлося про стягнення моральної шкоди, завданої порушенням Закону України «Про захист прав споживачів» і, якщо буде чесним, то ця шкода була мені цілком скомпенсована тим задоволенням, яке я отримував впродовж майже двох років, тягаючи відповідачів по судах, як мавпа газету. Навіть присуджені мені урешті-решт 100 гривень я не став стягувати, оскільки отримав процесуальної насолоди на значно більшу суму. Але не в тім річ.
Йти на пошту здавати позовну заяву чомусь не захотілось і я почимчикував до суду, благо в той день чергував Мусієнко, на території обслуговування якого й перебувала установа-відповідач.
Олександр Прокопович явно був не в захваті від мого візиту. Він невдоволено покрутив у руках позовну заяву, спробував пошукати знайомі букви в українському тексті, потім підвів очі на мене:
Що ти мені за херню приніс?
Це, — кажу, — називається «позовна заява», Ваша честь.
Бойко, я тобі в позові відмовлю – кажу зразу, тому не мороч мені голову, забери свою заяву й більше мені цих заяв не носи. Продолжить чтение ››
Як іронічно помітив класик, людей зіпсувало квартирне питання. Немає такого злочину, який би одна людина не вчинила щодо іншої заради навіть не даху над головою, а лише кількох додаткових квадратних метрів кухні: від підроблення документів до вбивства з особливою жорстокістю. А про судові тяжби годі й казати…
У 1994 році розлучався один мій приятель і колишній колега по роботі Сергій. Власне, ініціатором розлучення виступила його дружина, яка вже встигла знайти собі нового обранця й навіть примудрилась від нього завагітніти. Зрозуміло, що Сергій з великим полегшенням довідався, що його законна половина звернулась до Ворошиловського райсуду Донецька з позовною заявою про розірвання шлюбу, і прийшов на перше в своєму житті судове засідання в сподіванні швиденько перегорнути цю сторінку своєї біографії. Але швиденько не вийшло. Продолжить чтение ››
Суддя Коновалов не даремно вважався у Ворошиловському суді провідним фахівцем по спілкуванню зі мною. Якраз на той момент у його провадженні перебував позов до газети та Валика Хорошуна про стягування, здається, 50 тисяч гривень на компенсацію моральної шкоди, завданої публікацією статті про трудові будні прокурорів. Позивачем виступив колишній заступник Мар’їнського міжрайонного прокурора Марченко (на момент подачі позову він вже працював у прокуратурі Кіровського району Донецька) та пенсіонер МВС, у недалекому минулому – борець з організованою злочинністю, на прізвище Плотницький. Зрозуміло, що я представляв газету в суді й пив кров з судді та позивачів по повній програмі.
Тактичні бої
Фабула статті, за яку Марченко вимагав 50 тисяч грн., була, дійсно, унікальною й згодом не раз описувалась у пресі, позаяк історія органів прокуратури нічого подібного не знала. Процитую свою недавню статтю на «ОРД» (http://ord-ua.com/2011/08/21/projdisvit-u-mantiyi/?lpage=1), у якій згадувалася ця пригода:
«Наприкінці 90-х років минулого століття в Мар’їнському районі Донецької області на посаді заступника міжрайонного прокурора служив такий собі Ігор Марченко. Прокурор – як прокурор. На роботу він їздив вдягнутий у спортивний костюм, лакові черевики та норкову шапку з золотим ланцюгом на шиї завтовшки з мізинець. Як і всі прокурори, займався зароблянням свіжої копійки й навіть відкрив на паях з місцевим підприємцем Ополєвим міні-пекарню. Продолжить чтение ››
Якщо я колись почну писати мемуари, то чільне місце в них посяде історія про те, як я в судовому порядку виселяв з квартири племінницю члена Конституційного Суду України. Втім, сильно підозрюю, що до того поважного віку, коли люди всідаються за мемуари, я з таким послужним списком просто не доживу – приб’ють раніше. Тож не стану відкладати на непевне майбутнє те, що можна зробити сьогодні й розповім про цю, воістину, видатну епопею.
Трапилась ця історія на самому початку ХХІ століття в славному місті Донецьку. Одного літнього дня в редакцію місцевої ділової газети зазирнув громадянин років тридцяти вирізної семітської зовнішності й поцікавився, де можна побачити автора цих правдивих рядків. Продолжить чтение ››
В прошлом году в Мариуполе в течение двух дней – проходил ежегодный Всеукраинский конкурс на звание лучшего инспектора ГАИ в Украине, в котором приняли участие госавтоинспекторы из всех областей страны – 27 сотрудников Госавтоинспекции. Донецкую область представлял победитель областного конкурса – инспектор из Волновахи Павел Близнюк. Слушаем его в жизни:
ГАИ-Волноваха
Проверяя информацию о преступном сотрудничестве Вишнякова Рината Ибрагимовича с работниками Макеевского ОБОП, я наткнулся на интересный факт его криминальной деятельности.
Как то в 2007 году одноклассник сына Вишнякова освобождался из мест лишения свободы. С сыном он поехал и встретил у ворот зоны отбывшего наказание Максима Позднякова. Привезли прямо к себе домой, угостили спиртным и закусочкой. Поговорили о тяжелой жизни на воле, о сложностях выживания и Ринат Вишняков предложил Максиму снова заняться преступным промыслом. А отбыл свой срок Максим за угон автомобиля и именно угнать несколько автомобилей от него требовалось. За это Вишняков предложил Максу свой кредитный автомобиль. Мол, есть клиенты на угнанный транспорт и поэтому сбыт угнанной у граждан техники Вишняков берет на себя и предоставляет свой гараж для отстоя угнанного транспорта и его разборки.
В общем, за «угощение» нужно быть «благодарным» и Максим согласился. По настоянию Вишнякова он подобрал себе помощников и дело закрутилось.
Но на самом деле Ринат Ибрагимович тоже отрабатывал свое место под солнцем, и как потом понял Максим – с ведома ОБОП “создавал «преступную» группу” для заведомого привлечения к уголовной ответственности. Продолжить чтение ››
25 квітня 2012 року Інтернет миттю облетіла новина, почута журналістами в кулуарах Верховної Ради. Виявляється, у парламенті зареєстрована постанова про переведення з Донецька до Вищого адміністративного суду України знаменитої Ірини Олександрівни Бухтіярової, відомої в широких верствах населення шахтарської столиці як «Ірка-шалава». Слава Ірини Олександрівни біжить поперед неї, а її невтомна діяльність у Ворошиловському районному суді Донецька призвела до того, що цю установу йменують не інакше, як Вор-суд. Але родзинка полягає в тому, що ще в 2008 році Вища рада юстиції прийняла рішення рекомендувати Верховній Раді України звільнити Ірку-шалаву з посади судді за порушення нею присяги ти винесення завідомо неправосудних рішень.
Навіть на тлі нинішніх суддівських реалій Ірка становить собою винятковий феномен, а прізвисько їй дали за поведінку в судових засіданнях. «Її честь» може запросто облаяти учасників процесу, наорати на свідка, а одного разу навіть побила позивачку прямо під час розгляду цивільної справи. Найдешевші підпарканні проститутки Донецька – то є взірець чемності в порівнянні з Іриною Олександрівною. Що ж стосується професійних знань і навичок Бухтіярової, то давно й не нами замічено, що в юридичній галузі їй можна хіба довіряти мити підлогу в задрипаній нотаріальній конторі. Продолжить чтение ››
в продолжение http://advoffice.ru/2011-05-20-772.html#more-772
20 апреля состоялось очередное заседание суда… Подошли к допросу Петренко, который был краток. По эпизодам с хулиганством (на службу Петренко выходил в перерывах между пьянством, дебошами и сексуальными домогательствами) он вообще признал себя потерпевшим – это с его слов виноваты потерпевшие по делу. А вот в части беспредела в отношении водителя Петренко пояснил, что нес службу по надзору за безопасностью дорожного движенияи что действовал в соответствии с инструкцией. Его адвокат проявлял чудеса самозабвенной лживости, выдумывая нюансы, о которых даже Петренко не знал! Просил его оправдать, а остальных посадить.
Несмотря на ещё три эпизода хулиганства с отягчающими обстоятельствами прокурор проявил гуманность по отношению к подсудимому и запросил минимум – 3 года лишения свободы.
Потерпевшие и их представитель просили наказать по максимуму – потому как никакого раскаяния Петренко не высказал – а значит будет продолжать вести тот же образ жизни, который не дает жизни окружающим.
Приговор в понедельник, 23 апреля 2012 года в 09:00 будет оглашен в суде г. Харцызска.
Анализируя доводы Шаманова и проверяя их, я получил информацию о преступлениях, в которых постоянным фигурантом был Ринат Вишняков. И вот как то несмотря на активное его участие в совершении преступлений и даже их организацию – он удивительным образом избегал наказания.
Ну вот к примеру в моих руках приговор в отношении гражданина Радиона Паршина. Радион Валерьевич получил очередную судимость по ст. 121 ч.1 УК Украины.
Суть очень проста – потерпевший Юрий Мазец дружил с ныне усопшим жителем Макеевки, которого накануне избил Паршин. Со слов Юрия – он общался с умершим перед его смертью и тот сообщил ему о том, что был избит Паршиным. Мазец не скрывал полученной информации и очевидно она была объективная, поскольку Паршин с Ринатов Вишняковым и его сыном Дамиром Вишняковым заманили Юрия в гараж, где ему и нанесли тяжкие телесные повреждения… При этом родня Вишняковых отделалась легким испугом и по делу пошли отец с сыном как свидетели. Хотя суд их показания оценил критически. Смотрим выдержку из приговора:
Какому покровителю обязаны Вишняковы? об этом чуть позже, скажу только, что это работник ОБОП и в тот день после совершения преступления они общались по телефону, о чем осталась информация у оператора МТС. Случайность? Скрывая одно преступление и совершая второе контактируют работниками милиции оперативной службы. Случайность?
Возможно, но… ранее судимый Паршин не был арестован по тяжкой статье и получив 6 лет лишения свободы 27 февраля 2012 года явился в качестве свидетеля в поддержку потерпевшего Вишнякова, и 6 марта 2012 года дает показания. Почему осужденный за тяжкое преступление на свободе? тоже интересный вопрос – главное, что это выгодно обвинению – свидетель то важный, и показания от него нужны важные. не правдивые – а именно важные. Остается только сказать, что Радион Паршин и есть тот самый загадочный Стас Северный, который с телефона Вишнякова угрожал Шаманову и другим ныне пока что подсудимым.
продолжение следует!